четверик
ЧЕТВЕРИ́К, а́, ч.
1. Старовинна міра об'єму сипких тіл, що дорівнює восьмій частині чверті (26,239 л).
Четверик як міра зерна досить широко побутував у росіян, українців і білорусів ще наприкінці XIX – на початку XX ст. (з наук. літ.).
2. Четверо коней в одному запрягу; четвірка.
З хмари куряви на шляху виринув четверик баских коней (П. Колесник);
Серед двору стоїть великий, запряжений четвериком фаетон (М. Олійник).
3. Вила з чотирма зубами.
– Хто там іще? – спитав Сидір Іванович, тримаючи четвериками навильник січки (С. Добровольський).
4. спец. В українській та російській архітектурі (перев. ХVІІ–ХVІІІ ст.) основна форма храму – чотирикутна в плані споруда або її частина.
Подальший розвиток храмів Наддніпрянщини іде шляхом ускладнення форм (восьмерик на четверику), застосування заломів – зрізаних восьмигранних пірамід (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)