четверик
ЧЕТВЕРИ́К, а́, ч.
1. Старовинна міра об’єму сипких тіл, що дорівнює восьмій частині чверті (26,239 л).
Четверик як міра зерна досить широко побутував у росіян, українців і білорусів ще наприкінці XIX — на початку XX ст. (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 62).
2. Четверо коней в одному запрягу; четвірка.
З хмари куряви на шляху виринув четверик баских коней (Кол., Терен.., 1959, 67);
Серед двору стоїть великий, запряжений четвериком фаетон (М. Ол., Леся, 1960, 27).
3. Вила з чотирма зубами.
— Хто там іще? — спитав Сидір Іванович, тримаючи четвериками навильник січки (Добр., Тече річка.., 1961, 151).
Словник української мови (СУМ-11)