чималий
ЧИМА́ЛИ́Й, а́ла́, а́ле́.
1. Досить великий (розміром, обсягом і т. ін.).
Під однією горою, коло зеленої левади в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кай-даша (І. Нечуй-Левицький);
Поруч з цими людьми він пройшов уже чималий шлях (Н. Рибак);
Дрімає дворище Морозенків. До самої хати підходить чималий сад (М. Стельмах);
І чергова заслуга з'їзду “зелених” полягає ще й у тому, що він вніс чималий вклад у соціальне “діагностування” екологічної драми України (із журн.);
// Те саме, що просто́рий 1.
Сторожа при темниці .. Темниця, чимала, тільки дуже низька (Леся Українка);
Очерет кінчається, відкривається чимала, обрамлена заростями галявина (О. Гончар);
// Значний за кількістю; численний.
Коли поїзд зупинився на станції Жмеринка, до нього відразу ж підійшов чималий гурт залізничників (М. Стельмах);
Був час, коли Сташка витрачала чималі кошти на різні мастила проти ластовиння (Ірина Вільде);
// Який переважає звичайний рівень, ступінь, звичайну міру і т. ін.
Путя взагалі чималий страхополох (Леся Українка);
З того, що довелося мені досі перечитати, я вбачаю талан чималий і снагу добру (Панас Мирний);
Чималі труднощі являють для перекладачів і форми звертання (М. Рильський);
// Який має велику силу вияву, значну інтенсивність.
Спека була чимала! (Леся Українка);
Танцюють зорі – на мороз чималий Показують (М. Рильський);
// Надто пожвавлений.
В господі панства Турковських чималий рух сьогодні (Леся Українка).
2. розм. Який вийшов із дитячого віку, майже дорослий.
Отож небога Уже чимала піднялась. Росла собі та виростала І на порі Марія стала... (Т. Шевченко);
Справжня жага до малювання прокинулась у його [нього] тільки тепер, коли вже він був чималим (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)