чимдуж
ЧИМДУ́Ж, ЧИМДУ́ЖЧ, присл., розм.
1. З великою силою; щосили.
В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (І. Котляревський);
Петро взяв руку головного інженера, стиснув її чимдуж і розгублено промимрив: – Здрастуйте... (П. Загребельний);
Міцніше стискає [Сергій] в пітних руках вигемблюване мозолями кленове кісся, натискає чимдуж (Ю. Мушкетик);
– Когось ведуть, бачите? – Єфрейтор чимдуж притиснувся до вузенької шпаринки в загорожі (Ю. Бедзик);
Скоро тільки чути свист крил над головою та жигають комарі чимдужч в усі відкриті місця в чоло, в шию, в продерту латку на спині (І. Багряний);
// Дуже голосно, з усієї сили.
– Переймай, переймай, – чимдуж кричав Івась на брата, а сам – землі під ногами не чув, як той вітер, мчавсь (Панас Мирний);
// З великим завзяттям.
Дяк охриплим голосом завів херувимську, – всі чимдуж замолилися (Панас Мирний);
Ольга ще скоріше металася з серпом. Уже лишалося два рази пройти. Ольга чимдуж поспішає (А. Хижняк).
2. Дуже швидко.
Як забачила я великими літерами надруковане слово “Кобзар”, то мерщій ухопила книжку, ткнула її під пелерину й чимдуж подалася з кабінету до своєї хати (Панас Мирний);
Іван схопив гранати і чимдуж кинувся долиною (В. Кучер);
Петро Петрович зупинив машину, вискочив з будки й чимдуж зашкутильгав назустріч хазяйці (І. Муратов).
Словник української мови (СУМ-20)