чимдуж
ЧИМДУ́Ж, присл.
1. З великою силою; щосили.
В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (Котл., І, 1952, 294);
Петро взяв руку головного інженера, стиснув її чимдуж і розгублено промимрив: — Здрастуйте… (Загреб., Спека, 1961, 69);
Міцніше стискає [Сергій] в пітних руках вигемблюване мозолями кленове кісся, натискає чимдуж (Мушк., Чорний хліб, 1960, 3);
— Когось ведуть, бачите? — Єфрейтор чимдуж притиснувся до вузенької шпаринки в загорожі (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 194);
// Дуже голосно.
— Переймай, переймай,— чимдуж кричав Івась на брата, а сам — землі під ногами не чув, як той вітер, мчавсь (Мирний, IV, 1955, 10);
// З великим завзяттям.
Дяк охриплим голосом завів херувимську, — всі чимдуж замолилися (Мирний, III, 1954, 320);
Ольга ще скоріше металася з серпом. Уже лишалося два рази пройти. Ольга чимдуж поспішає (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 39).
2. Дуже швидко.
Як забачила я великими літерами надруковане слово "Кобзар", то мерщій ухопила книжку, ткнула її під пелерину й чимдуж подалася з кабінету до своєї хати (Мирний, IV, 1955, 340);
Іван схопив гранати і чимдуж кинувся долиною (Кучер, Дорога.., 1958, 130);
Петро Петрович зупинив машину, вискочив з будки й чимдуж зашкутильгав назустріч хазяйці (Мур., Жила.. вдова, 1960, 8).
Словник української мови (СУМ-11)