човпти
ЧОВПТИ́, пу́, пе́ш, недок., розм.
1. Іти в одному напрямку, важко переступаючи ногами; плентатися.
Човпе старий селом (Сл. Б. Грінченка);
– У нас зіпсувався паровоз під бронепоїздом, негайно одремонтувати! – Переляканий майстер сюди-туди, а тут наш Юхимович човпе (П. Панч);
Чудно їй: прийшла до них Текля на обійстя – й чомусь проситься до хліва, а не до хати. О, й сама вже човпе до хліва. Може, ховається від когось чи злякалася чогось? (Є. Гуцало).
2. кого. Те саме, що би́ти 2.
Човпуть його, мов дурного (Номис).
3. що, перен. Повторювати, перев. завчаючи щось напам'ять;
// Багато читати.
Вона виписувала “Собрание иностранных романов” і зранку до вечора човпла цілі здоровецькі томи французьких романів (І. Нечуй-Левицький);
// коло кого – чого. Зосереджувати увагу на комусь, чомусь.
Заклопотана, вона забула за поведінку синову, рукою махнула на думи свої невеселі і все човпла коло однієї думки: хліб (Г. Косинка).
Словник української мови (СУМ-20)