чокнутися
ЧО́КНУТИСЯ, нуся, нешся, док., розм.
1. Однокр. до чо́катися.
[Кіндрат Антонович:] Може, по чарці, га? [Учитель:] Та не шкодить... [Кіндрат Антонович:] А як не шкодить, то чому ж нам і не чокнутися? (М. Кропивницький);
І від шуму, від біганини та вина Дрогодза швидко сп'янів і говорив голосно й патетично, насмішкувато дивлячись на професора. Обоє, ще раз чокнувшись, жваво заходились обговорювати вишівські справи (М. Івченко);
Варава чокнувся чаркою, випив, скривився і засміявся: – І як її оті пияки дудлять!? (М. Стельмах).
2. перен. Втратити здатність розумно діяти; з'їхати з глузду.
У тебе такі гарні очі!.. – Ти що, чокнувся? – спитала вона, і її голос, тепер тихий і майже лагідний, не в'язався з цим грубим словом (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)