чолобитник
ЧОЛОБИ́ТНИК, розм. ЧОЛОБИ́ТЧИК, ЧОЛОБИ́ЙНИК, а, ч., іст.
Особа, яка подавала чолобитну; прохач.
Біля Лобного місця дячки з гусячими перами за вухом і каламарями мідними, прив'язаними до ґудзиків на благеньких рясах, нишпорять поміж пришлими людьми. Чолобитників та суплікаторів розшукують (Н. Рибак);
Щодня з усіх міст чолобитчики йдуть, люди в своїх хатах шведів палять, а звитяга потавчан прикладу гідна (Ю. Мушкетик);
Наші предки чолобитники, То-то вам були осли! Аж за море по нашийники, Пана і канчук пішли (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)