чолобитник
ЧОЛОБИ́ТНИК, а, ч., іст. Особа, яка подавала чолобитну; прохач, позивач.
Біля Лобного місця дячки з гусячими перами за вухом і каламарями мідними, прив’язаними до гудзиків на благеньких рясах, нишпорять поміж пришлими людьми. Чолобитників та суплікаторів розшукують (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 273).
Словник української мови (СУМ-11)