чубук
ЧУБУ́К¹, а́, ч.
1. Порожнистий стрижень люльки, крізь який курець втягує тютюновий дим.
Старшина поспішає запалить люльку і так тягне, що в чубуці починає шкварчати, немов на сковороді сало (С. Васильченко);
У нього в роті стирчала люлька з довгим бурштиновим чубуком (С. Добровольський).
2. сад. Здерев'янілий стебловий живець виноградної лози, який використовують для садіння.
Над Карпатами ще проносяться запізнілі снігові завірюхи, а в долинах вже повним ходом іде щеплення виноградних чубуків, їх стратифікація (з газ.);
Саме вони прикривають собою ще один відвойований гектар, де, пригорнуті на чималій глибині, якраз прокидаються до життя виноградні чубуки (О. Гончар).
ЧУБУ́К², а́, ч.
Дикий вид овець; товсторіг, сніговий баран.
Поширений [чубук] у горах Пн-Сх. Сибіру і Пн. Америки (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)