чудово
ЧУДО́ВО.
1. Присл. до чудо́вий.
Музика далась Настусі дуже легко, і вона швидко вивчилась чудово грати на роялі (І. Нечуй-Левицький);
[Олеся:] Як чудово промінь сонця позолотив осокора і хутко-хутко біжить по листях (М. Кропивницький);
Надвечір в парку дихалось чудово (І. Муратов);
В просторій молдуванській хаті, вистеленій різнобарвними килимами, обвішаній чудово тканими рушниками, блимає перед образом лампадка (М. Коцюбинський).
2. у знач. пред. Про захоплюючу навколишню красу.
Гляньмо ж з міста наниз, на Рось і на Заросся, Як же там хороше, як чудово! (І. Нечуй-Левицький);
Звичайно, замість того щоб длубатися в цій важкій австрійській землі, хлопець волів би краще .. гайнути лісом, що, брунькуючи, виструнчився поблизу. Як там, напевне, чудово! (О. Гончар);
// Уживається для вираження задоволення, захоплення чим-небудь; прекрасно.
– Як живете? – Чудово (М. Коцюбинський);
– Я досконало володію французькою мовою. – О, це чудово! (А. Головко).
3. у знач. виг. Уживається як вияв похвали, схвалення чого-небудь; прекрасно, чудесно.
– Чудово! – прошептала вона в захопленні, відриваючи руки від клавіатури (Н. Кобринська);
– Браво! Чудово! Які ми смішні! Ах, наш господар – це геній! (М. Рильський);
Він мене так розглядає, неначе приміряє, яким я буду в бою! – подумав Черниш і сказав: – Чудово! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)