чудодійний
ЧУДОДІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Який робить, творить чудеса (у 1, 2 знач.).
Хе-хе! .. А про діда Хо й забули? Не пам'ятаєте, яку чудодійну силу має його борода? (М. Коцюбинський);
Глухомань віків, забобони пращурів дзвенять в словах дівчинки, яка свято вірить і в йорданську воду, і в чудодійне зілля (М. Стельмах).
2. розм. Який відбувається, діє невідомо, незрозуміло як, дивним чином, із небаченою швидкістю і т. ін.;
// Незвичайний, подібний до чуда дією, силою впливу і т. ін.
Він забув свою втому, свої безсонні ночі й працював, як після чудодійного сну й ванни (О. Довженко);
Тямлю: на “Гучок” ми ходили чудодійну воду пити (Уляна Кравченко);
Чудодійний промінь [лазера] застосовують для випалювання катаракти (з наук.-попул. літ.);
Властива музиці справді чудодійна сила ідейно-емоційного впливу визначає її важливу роль у житті народу, у вихованні високих естетичних смаків (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)