чудодій
ЧУДОДІ́Й, і́я, ч.
1. заст. Той, хто робить чудеса; чарівник, чаклун.
Над розгорнутою картою схилився землемір .. Враження було таке, наче то не землемір, а якийсь всесильний маг, чудодій, що на пожовклій карті-оракулі вичитує кожному його долю (І. Кириленко);
Хто ж такий Куцевич? На це давала відповідь і його стаття. І не треба було бути великим чудодієм, щоб розгадати його характер (Н. Рибак);
Ви не можете спинити його, вернути хоч на десять хвилин назад? Ви ж чудодій. Зробіть це (В. Винниченко);
// Той, хто робить щось надзвичайне, дивне.
Артисте, друже, чудодіє, Віншую з святом я тебе (М. Старицький).
2. розм. Те саме, що дива́к.
[Карпо:] Скажу твоїми словами: мрії твої-суєта! [Іван:] Карпо! Може, я і справді чудодій, може, мої мрії – суєта; сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене! Тільки з театра [театру], як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетку, вони .. смак псують і тільки тішаться пороком! (І. Карпенко-Карий).
Словник української мови (СУМ-20)