чужаниця

ЧУЖАНИ́ЦЯ, ЧУЖЕНИ́ЦЯ, і, ж. і ч., перев. зі сл. чужа́, чужи́й, розм.

1. Чужа людина; чужак; чужі люди.

Становище його було одначе не легке. Він все таки був чужаницею, всї дивилися на нього підозріливо, а бояри вважали, що він з їх ласки дістався на стіл і хотіли всім правити його іменем (з наук. літ.);

Безрідний дідусь, чужениця прийшов і прийняв мене до себе за дитину (Ганна Барвінок);

Для мене останеться це дівча раз назавсігди лише накиненою чуженицею (О. Кобилянська);

* У порівн. Як чужаниця у своїй землі, Він навіть самогубної петлі Був зажадав у дикому відчаї, Та смерть сама до страдника прийшла (М. Рильський);

Та люди чужії .. Най би які добрі були, Все не свої рідні: Я чужая чужаниця Межи ними бідний (Я. Головацький).

2. Те саме, що чужи́на́ 1.

Їхали злякані і здивовані, плакали діти й голосили жінки; виривали орачів від землі з коренем, щоб вони прийнялися потім дичкою на чужаниці (Р. Іваничук).

Значення в інших словниках

1. чужаниця — див. чужий  Словник синонімів Вусика
2. чужаниця — чужани́ця іменник жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
3. чужаниця — -і, ж., перев. у спол. чужа чужаниця, розм. Чужа людина, чужак; чужі люди.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. чужаниця — Чужани́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. чужаниця — ЧУЖАНИ́ЦЯ, і, ж., перев. у спол. чужа́ чужани́ця, розм. Чужа людина; чужак. Не добре чужому чужаниці на чужині помирати (Сл. Гр.); Як чужаниця у своїй землі, Він навіть самогубної петлі Був зажадав у дикому відчаї...  Словник української мови в 11 томах
6. чужаниця — Чужаниця, -ці об. Употребляется по большей части съ эпитетомъ чужа. Чужой человѣкъ, чужіе люди. Чужа чужаниця під такий час поможе, а то рідні. Лебед. у. Не добре чужому чужаниці на чужині помірати. АД. І. 191. Треба мені до свого роду чутку-звістку передати, бо тут чужа чужаниця. Харьк. г.  Словник української мови Грінченка