Великий тлумачний словник сучасної мови

чужаниця

чужани́ця

-і, ж., перев. у спол. чужа чужаниця, розм.

Чужа людина, чужак; чужі люди.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. чужаниця — див. чужий  Словник синонімів Вусика
  2. чужаниця — ЧУЖАНИ́ЦЯ, ЧУЖЕНИ́ЦЯ, і, ж. і ч., перев. зі сл. чужа́, чужи́й, розм. 1. Чужа людина; чужак; чужі люди. Становище його було одначе не легке.  Словник української мови у 20 томах
  3. чужаниця — чужани́ця іменник жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
  4. чужаниця — Чужани́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. чужаниця — ЧУЖАНИ́ЦЯ, і, ж., перев. у спол. чужа́ чужани́ця, розм. Чужа людина; чужак. Не добре чужому чужаниці на чужині помирати (Сл. Гр.); Як чужаниця у своїй землі, Він навіть самогубної петлі Був зажадав у дикому відчаї...  Словник української мови в 11 томах
  6. чужаниця — Чужаниця, -ці об. Употребляется по большей части съ эпитетомъ чужа. Чужой человѣкъ, чужіе люди. Чужа чужаниця під такий час поможе, а то рідні. Лебед. у. Не добре чужому чужаниці на чужині помірати. АД. І. 191. Треба мені до свого роду чутку-звістку передати, бо тут чужа чужаниця. Харьк. г.  Словник української мови Грінченка