чужаниця —
ЧУЖАНИ́ЦЯ, ЧУЖЕНИ́ЦЯ, і, ж. і ч., перев. зі сл. чужа́, чужи́й, розм. 1. Чужа людина; чужак; чужі люди. Становище його було одначе не легке.
Словник української мови у 20 томах
чужаниця —
чужани́ця іменник жіночого роду, істота розм.
Орфографічний словник української мови
чужаниця —
-і, ж., перев. у спол. чужа чужаниця, розм. Чужа людина, чужак; чужі люди.
Великий тлумачний словник сучасної мови
чужаниця —
ЧУЖАНИ́ЦЯ, і, ж., перев. у спол. чужа́ чужани́ця, розм. Чужа людина; чужак. Не добре чужому чужаниці на чужині помирати (Сл. Гр.); Як чужаниця у своїй землі, Він навіть самогубної петлі Був зажадав у дикому відчаї...
Словник української мови в 11 томах
чужаниця —
Чужаниця, -ці об. Употребляется по большей части съ эпитетомъ чужа. Чужой человѣкъ, чужіе люди. Чужа чужаниця під такий час поможе, а то рідні. Лебед. у. Не добре чужому чужаниці на чужині помірати. АД. І. 191. Треба мені до свого роду чутку-звістку передати, бо тут чужа чужаниця. Харьк. г.
Словник української мови Грінченка