чужаниця

ЧУЖАНИ́ЦЯ, і, ж., перев. у спол. чужа́ чужани́ця, розм. Чужа людина; чужак.

Не добре чужому чужаниці на чужині помирати (Сл. Гр.);

Як чужаниця у своїй землі, Він навіть самогубної петлі Був зажадав у дикому відчаї, Та смерть сама до страдника прийшла (Рильський, II, 1960, 273);

Ганна подивлялася на присутніх: відчувають вони свою людину чи він їм чужа чужаниця? (Ю. Янов., Мир, 1956, 21);

Та люди чужії.. Най би які добрі були, Все не свої рідні: Я чужая чужаниця Межи ними бідний (Пісні та романси.., II, 1956, 59).

Значення в інших словниках

1. чужаниця — див. чужий  Словник синонімів Вусика
2. чужаниця — ЧУЖАНИ́ЦЯ, ЧУЖЕНИ́ЦЯ, і, ж. і ч., перев. зі сл. чужа́, чужи́й, розм. 1. Чужа людина; чужак; чужі люди. Становище його було одначе не легке.  Словник української мови у 20 томах
3. чужаниця — чужани́ця іменник жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
4. чужаниця — -і, ж., перев. у спол. чужа чужаниця, розм. Чужа людина, чужак; чужі люди.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. чужаниця — Чужани́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. чужаниця — Чужаниця, -ці об. Употребляется по большей части съ эпитетомъ чужа. Чужой человѣкъ, чужіе люди. Чужа чужаниця під такий час поможе, а то рідні. Лебед. у. Не добре чужому чужаниці на чужині помірати. АД. І. 191. Треба мені до свого роду чутку-звістку передати, бо тут чужа чужаниця. Харьк. г.  Словник української мови Грінченка