чужоплемінний
ЧУЖОПЛЕМІ́ННИЙ, а, е.
Стос. до чужого племені (у 1 знач.), народу, іноплемінний.
Стиснуте звідусіль чужомовним або чужоплемінним населенням – словаками, мадярами, румунами, а від своїх галицьких братів відтяте Карпатами, населення Підкарпатської Русі, проте, дуже мало піддавалось асиміляції й ніколи не тратило почуття спільності з своїми закарпатськими братами (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)