чумацький
ЧУМА́ЦЬКИЙ, а, е.
Прикм. до чума́к 1.
– Ой не клюйте, гайворони, Чумацького трупу, Наклювавшись, подохнете Коло мене вкупі (Т. Шевченко);
Еге, багато пригод знає чумацький отаман і не про одну виспівує йому, вимовляє голосна сопілка (М. Коцюбинський);
// Належний чумакові.
Дужі голоси вдарили чумацьку пісню (І. Нечуй-Левицький);
Білий димок, хвилюючись, здіймається догори понад чумацьким табором, що чорніє у пітьмі здоровими мажами, немов якесь дивоглядне чудище (М. Коцюбинський);
Пішли знову дні за днями, як ті чумацькі воли, – тихо, помалу (Панас Мирний);
Над чумацькою валкою кружляв у височині шуліка (Н. Рибак);
// Прокладений чумаками (про шлях).
Солі якраз по селах не стало, так Сердюки спряглися з гноївщанськими монахами і гайда чумацькими шляхами через усю Україну на Сиваш по сіль: там, мовляв, її скільки хочеш, даром нагребемо (О. Гончар);
// Такий, як у чумаків.
Пора прийшла – І службу відбула [Білочка], – За те чумацький віз оріхів наділили (Л. Глібов);
– А пшінце розкипіло та й добреньке. Коли б ще дав бог курятинку, а ще краще перепелятинку, то вже б справжнісінький чумацький був кулешик (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)