чумацтво
ЧУМА́ЦТВО, а, с.
1. Збірн. до чума́к 1; чумаки.
Поки каша укипить, от чумацтво і розказує усяк, де хто ходив, що чував і що видав (Г. Квітка-Основ'яненко);
Ревнули сірі воли, до гробу йдучи за своїм господарем, рушило й чумацтво за возом – останню послугу дати вірному товаришу... (М. Коцюбинський).
2. Чумацький промисел; чумакування.
Нас було три брати; я – найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво (Марко Вовчок);
Братові було вже вісімнадцять років, як він умер, з Криму йдучи. І з того часу батько покинув чумацтво (Б. Грінченко);
У XVIII ст. на Україні дуже поширилось чумацтво – торгово-візницький промисел (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)