чумачина

ЧУМАЧИ́НА, и.

1. ч., розм. Те саме, що чума́к 1.

Задоволі риби й солі Везе чумачина (С. Руданський);

[Чумак:] Догулявся чумачина, Що й копочки нема (М. Кропивницький).

2. ж., збірн., заст. Чумаки.

Ой чому ти, моя мати, рано не збудила, ой як тая чумачина з села виходила? (Сл. Б. Грінченка).

Значення в інших словниках

1. чумачина — чумачи́на 1 іменник чоловічого роду, істота про чумака розм. чумачи́на 2 іменник жіночого роду чумаки іст., збірн.  Орфографічний словник української мови
2. чумачина — I -и, ч., розм. Те саме, що чумак 1). II -и, ж., збірн., заст. Чумаки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. чумачина — ЧУМАЧИ́НА¹, и, ч., розм. Те саме, що чума́к¹. Задоволі риби й солі Везе чумачина (Рудан., Тв., 1959, 286); [Чумак:] Догулявся чумачина, Що й копочки нема (Кроп., V, 1959, 335). ЧУМАЧИ́НА², и, ж., збірн., заст. Чумаки.  Словник української мови в 11 томах
4. чумачина — Чумачи́на, -ни м. 1) = чумак. Гарний хлопець чумачина. Рудч. Чп. 231. 2) ж. соб. Чумаки. Ой чому ти, моя мати, рано не збудила, ой як тая чумачина з села виходила? — Тим я тебе, моя дочко, рано не збудила, — попереду твій миленький, — щоб ти не тужила. Чуб. V. 1029.  Словник української мови Грінченка