чура
ЧУ́РА, и, ч., діал.
Джура, слуга.
Зо мною, слухай же, остались Данило, чура мій, та я, Та Пріся, дочечка моя! (Т. Шевченко);
Як ось двері одчинились, і лізе в хату, тяжко переступаючи через поріг, батько Пугач, а за ним його чура (П. Куліш);
Чура, побачивши у вікні свого пана, побіг мерщій до нього (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)