чура
ЧУ́РА, и, ч., діал. Джура.
Зо мною, слухай же, остались Данило, чура мій, та я, Та Пріся, дочечка моя! (Шевч., II, 1963, 257);
Як ось двері одчинились, і лізе в хату, тяжко переступаючи через поріг, батько Пугач, а за ним його чура (П. Куліш, Вибр., 1969, 134).
Словник української мови (СУМ-11)