чутко

ЧУ́ТКО, присл.

1. Присл. до чутки́й 1.

Невиразно мигнув перед її очима росяний степ, тихі поля, темний ліс, коли вона перебігала їх та чутко ловила кожен звук... (Марко Вовчок);

[Марта:] Ти як приходиш пізно, то тільки пошкрябай у напільне вікно: я чутко сплю, то зараз і почую (С. Васильченко);

Росою зорі степ скропили. Дрімотним морем мла лежить. Табун стоїть коло могили, Докупи збившись, й чутко спить (Микола Чернявський).

2. рідко. Те саме, що дошку́льно.

Він входив у клас .. і гуляв поміж нами, як необмежений пан наших тіл і душ. Та вдесятеро чуткіше гуляла його тростинка (І. Франко);

Максим у своїй невинній щирості й не розумів, як чутко вколов він у серце боярина тими словами (І. Франко).

3. пред., розм. Те саме, що чу́тно 2.

По тім боці жита половіють; чутко – млин меле (Марко Вовчок);

Тиша така, що чутко, як кров тече в жилах... (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. чутко — чу́тко прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. чутко — присл. 1》 Присл. до чуткий 1). 2》 рідко. Те саме, що дошкульно. 3》 присудк. сл., розм. Те саме, що чутно 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. чутко — Чу́тко, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. чутко — ЧУ́ТКО, присл. 1. Присл. до чутки́й 1. Невиразно мигнув перед її очима росяний степ, тихі поля, темний ліс, коли вона перебігала їх та чутко ловила кожен звук… (Вовчок, Вибр.  Словник української мови в 11 томах
5. чутко — Чутко нар. = чутно. Чутко козаченька через три городи, що ходишь до дівчини. Чуб. V. 198. Справили таке весілля, що було чутко на всі царства. Чуб. II. 137.  Словник української мови Грінченка