чутко
ЧУ́ТКО, присл.
1. Присл. до чутки́й 1.
Невиразно мигнув перед її очима росяний степ, тихі поля, темний ліс, коли вона перебігала їх та чутко ловила кожен звук... (Марко Вовчок);
[Марта:] Ти як приходиш пізно, то тільки пошкрябай у напільне вікно: я чутко сплю, то зараз і почую (С. Васильченко);
Росою зорі степ скропили. Дрімотним морем мла лежить. Табун стоїть коло могили, Докупи збившись, й чутко спить (Микола Чернявський).
2. рідко. Те саме, що дошку́льно.
Він входив у клас .. і гуляв поміж нами, як необмежений пан наших тіл і душ. Та вдесятеро чуткіше гуляла його тростинка (І. Франко);
Максим у своїй невинній щирості й не розумів, як чутко вколов він у серце боярина тими словами (І. Франко).
3. пред., розм. Те саме, що чу́тно 2.
По тім боці жита половіють; чутко – млин меле (Марко Вовчок);
Тиша така, що чутко, як кров тече в жилах... (М. Коцюбинський).
Значення в інших словниках
- чутко — чу́тко прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- чутко — присл. 1》 Присл. до чуткий 1). 2》 рідко. Те саме, що дошкульно. 3》 присудк. сл., розм. Те саме, що чутно 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- чутко — Чу́тко, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- чутко — ЧУ́ТКО, присл. 1. Присл. до чутки́й 1. Невиразно мигнув перед її очима росяний степ, тихі поля, темний ліс, коли вона перебігала їх та чутко ловила кожен звук… (Вовчок, Вибр. Словник української мови в 11 томах
- чутко — Чутко нар. = чутно. Чутко козаченька через три городи, що ходишь до дівчини. Чуб. V. 198. Справили таке весілля, що було чутко на всі царства. Чуб. II. 137. Словник української мови Грінченка