чуткий

ЧУТКИ́Й, а́, е́.

1. Який швидко й легко сприймає що-небудь за допомогою органів чуття (слуху, нюху і т. ін.).

[Йосько:] Мошко собак держав чутких (І. Франко);

Свирид Яковлевич тихенько дерев'яним ключем відмикає двері. Але чутка Настечка почула дзвін клямки, кидається з постелі на поріг і зависає батькові на шиї (М. Стельмах);

// Який добре чує (про орган слуху).

Десь весело дзюрчить струмок, у скісному промені сонця грає роєм мушва; якесь шепотіння, якісь вечірні лісові згуки долітають до чуткого вуха... (М. Коцюбинський).

2. Який швидко й глибоко реагує на події, життєві явища; чутливий (у 3 знач.).

Батько був людина чула, чутка на розум і полапки якось виховував нас не згірше за гарного педагога (С. Васильченко);

Це буде мій твір, може, кращий за ті, які читали люди, це буде повість для єдиного читача, найбільше вдячного і чуткого (М. Коцюбинський);

Хотілося побачить поета юного, чуткого (П. Тичина);

// Дуже вразливий, неспокійний.

Я ходжу по своєму кабінету, ходжу вже третю безсонну ніч, чуткий, як настроєна арфа, що звучить струнами од кожного руху повітря (М. Коцюбинський);

* Образно. А внизу видно дерево – чутке, заплакане, шумке: загуде десь вітер – воно тремтить уже й плаче, як живе (С. Васильченко).

3. Те саме, що чу́лий 3.

Єсть одна перлина, Що з усіх найкраща в світі. .. Ту перлину не дістати Ні з печер землі, ні з моря: Тільки той її знаходить, Хто чутким родивсь до горя (В. Самійленко);

Світ йому любо всміхається, дивиться на його [нього] Чіпка не злим оком, прислухається чутким серцем (Панас Мирний);

І хочеться скоріше завершить Все розпочате, що болить, як наріст, В чуткій душі (П. Воронько).