шабатура
ШАБАТУ́РА, и, ж., діал.
Скринька, коробка; бляшана банка.
Він кинув у шабатуру книжку, почепив набакир кепку і виклично [з викликом] подивився на Сагайдака (С. Добровольський);
Це велика кругла шабатура, і в ній – торт (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)