шабля
ША́БЛЯ, і, ж.
1. Холодна, перев. кавалерійська зброя із зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем.
Несуть пани есаули Козацькую збрую: Литий панцир порубаний, Шаблю золотую (Т. Шевченко);
На столі лежить старовинна зброя: іржаві шаблі, пістолети, стара рапіра, патронташі і інше (С. Васильченко);
Не втне Каїн Абля, бо тупа шабля (Г. Хоткевич);
Шабля ранить голову, а слово – душу (прислів'я);
* Образно. Прокотився грім з розгоном, Грають блискавок шаблі, Пахне морем і озоном Від притихлої землі (М. Рильський);
* У порівн. Гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь (М. Коцюбинський);
* Образно. * У порівн. На все життя Ви узяли з собою, Павло Григорович, пісенний дар, Як шаблю золоту – почесну зброю (М. Рильський).
2. перен. Один боєць-кавалерист (при зазначенні кількості бійців).
На подив своїм штабним, Врангель тут же наказав всю кінноту Барбовича – п'ять тисяч шабель – негайно зняти з-під Олександрівська і кинути на Каховку (О. Гончар);
З цього будиночка ревкомівці стріляли по махновцях, а потім билися в степу до останньої шаблі (Григорій Тютюнник).
(1) Го́ла ша́бля – шабля вийнята з піхов.
Хтось біжить попереду розхристаний, без шапки, з голою шаблею в руках (І. Микитенко);
Оголя́ти / оголи́ти ша́блю див. ого́лювати;
Опері́зувати / опереза́ти мече́м (кинджа́лом, ша́блею і т. ін.) див. опері́зувати;
(2) Туре́цька ша́бля – шабля з дуже вигнутим, серпастим лезом.
Шляхтичі й лицарі замовляли собі шоломи і шаблі, вибирали .. коштовні ланцюжки чи то держаки й піхви до меча або до кривої турецької шаблі (З. Тулуб).
◇ (3) В шаблі́ – команда йти на зближення з ворогом, вийнявши цю зброю для бою.
Словник української мови (СУМ-20)