шапкобрання
ШАПКОБРА́ННЯ, я, с., розм.
Закінчення, кінець якогось зібрання (коли всі присутні розходяться).
– От вже в церкві й шапкобрання. Затого [через те] цвинтар спустів (І. Нечуй-Левицький).
◇ (1) На шапкобра́ння, зі сл. прийти, приї́хати і под. – наприкінці чого-небудь; запізно.
– Але, Фесю, їй-богу, ми прийдемо до церкви на святе “шапкобрання”! Вбирайся мерщій (І. Нечуй-Левицький);
[Параска:] Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люде [люди] з церкви, а ми в церкву (І. Карпенко-Карий);
Прийти́ (приї́хати, поспі́ти і т. ін.) на шапкобра́ння див. прихо́дити.
Словник української мови (СУМ-20)