шворінь
ШВО́РІНЬ, рня, ч.
Металевий або дерев'яний стержень, що є вертикальною віссю передка воза, візка чи поворотним пристроєм в автомобілі, локомотиві і т. ін.
[Гавкун:] Ану лишень, назвіть усі частини чумацького воза. А нуте, хто знає?.. [Василь:] Шворінь і такі інші подробиці (В. Самійленко);
Причіп-розпуск зроблено без кузова, він має поворотний коник, який з'єднується з рамою з допомогою шворня (з навч. літ.);
Гаврило десь іде вулицею з товстим шворнем у руках (І. Микитенко);
На землі під ґанком, спиною обпершись об колону, Невкипілий стояв з шворнем у зведеній над головою руці (А. Головко).
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) розпе́чений шво́рінь – дуже виразно, чітко.
– Дивний сон мені приснився ниньки. Ніби повторення того самого, що тоді – на Херсонщині. Згадуєш? – Атож. Той мені врізався мов розпечений шворінь. Тільки ти ж тоді не доказала його... (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)