шворінь
ШВО́РІНЬ, рня, ч. Металевий або дерев’яний стержень, що є вертикальною віссю передка воза, візка чи поворотним пристроєм в автомобілі, локомотиві і т. ін.
[Гавкун:] Ану лишень, назвіть усі частини чумацького воза. А нуте, хто знає?.. [Василь:] Шворінь і такі інші подробиці (Сам., II, 1958, 108);
Причіп-розпуск зроблено без кузова, він має поворотний коник, який з’єднується з рамою з допомогою шворня (Автомоб., 1957, 16);
Гаврило десь іде вулицею з товстим шворнем у руках (Мик., II, 1957, 20);
На землі під ганком, спиною обпершись об колону, Невкипілий стояв з шворнем у зведеній над головою руці (Головко, II, 1957, 309).
Словник української мови (СУМ-11)