шемрання
ШЕ́МРАННЯ, я, с.
Дія за знач. ше́мрати і звуки, утворювані цією дією.
Він [вітер] летить здалеку, .. всичує [вбирає] в себе .. шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса (М. Коцюбинський);
Поволі нічні звуки сповнювали степ. Звідусіль чулося то шелест, то ледве вловиме шемрання (О. Донченко);
З темного неба сіявся морок разом з дощиком, вулиця втопала в темряві і тихому шемранні дощу (Дніпрова Чайка);
Вслухаюсь в ніч. Немов далекий шепіт, Мов шемрання смутного вітерця, Якісь примарні долітають звуки Крізь шиби заморожені... (М. Рильський);
Зійшло сонце, він трохи зігрівся й уже почав дрімати, коли почув чи то крик, чи якесь шемрання. Розгорнув кущ і побачив довгий ключ татар, що спускалися до болота (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)