шептун
ШЕПТУ́Н, а́, ч., розм.
1. Той, хто говорить, співає і т. ін. пошепки, дуже тихо.
В останні роки з'явилося чимало сортів отих виконавців [пісень]: хрипуни, шептуни, шелестуни тощо (з газ.).
2. Той, хто поширює чутки, поговори, потайні розмови.
Останніми днями в городі більше та більше з'являлось ворожих під'юджувачів та підштрикувачів, що сіяли серед оборонців Долини всякі страхи та брехні, і Лукія з Яриною те ставили собі на карб, бо хто ж, як не вони, мусили б усіх отих вивідачів та шептунів хапати, заки вони перейдуть межу Долини (О. Ільченко);
// Той, хто доносить на кого-небудь.
Султан слухав виказувачів і шептунів і загадково мовчав (З. Тулуб);
У харківському професорському колі Потебня був взірцем особистої порядності, відкритого презирства до донощиків-шептунів (з наук. літ.).
3. заст. Той, хто, чаклуючи, промовляє наговір, нашепт, приворот.
Вмить до послуг його вже стоять: Шептуни, знахарі, ворожбити (С. Воскрекасенко).
Словник української мови (СУМ-20)