шкалик
ШКА́ЛИК, а, ч., заст.
1. Стара міра об'єму вина, горілки, що дорівнює 1/200 відра (0,06 л).
Мусив Корній лікувати свій зуб одинцем, а випивши шкалик, приклав долоню до щоки, довго мотав головою. – Ще дужче крутить (О. Гончар);
// розм. Пляшка для горілки, з горілкою такого об'єму; невеличка пляшечка для горілки чи з горілкою.
Закинувши вгору підборіддя, вставляв [Паскуда] того шкалика в рота .. і, примруживши солодко оченята, тягнув горілку, наче немовля соску (Ю. Збанацький);
Зашкарублі селянські долоні вибивають з монопольських шкаликів корки; пили на дорогу і на санках, і прямо розсівшись долі кружка (М. Стельмах);
// Невелика склянка для горілки; чарка.
У народному побуті були поширені скляні чарки, питуни, стопки, шкалики, рюмки, склянки, пивні кухлі, глечики, барильця тощо (з наук. літ.).
2. Конусоподібна склянка з оливою чи лоєм, що правила за світильник.
Словник української мови (СУМ-20)