шкалик
ШКА́ЛИК, а, ч., заст,
1. Стара міра об’єму вина, горілки, що дорівнює ¹/₂₀₀ відра (0,06 л).
Мусив Корній лікувати свій зуб одинцем, а випивши шкалик, приклав долоню до щоки, довго мотав головою.— Ще дужче крутить (Гончар, Тронка, 1963, 67);
// розм. Пляшка для горілки, з горілкою такого об’єму; невеличка пляшечка для горілки чи з горілкою.
Закинувши вгору підборіддя, вставляв [Паскуда] того шкалика в рота.. і, примруживши солодко оченята, тягнув горілку, наче немовля соску (Збан., Єдина, 1959, 65);
Зашкарублі селянські долоні вибивають з монопольських шкаликів корки; пили на дорогу і на санках, і прямо розсівшись долі кружка (Стельмах, І, 1962, 30);
// Невелика склянка для горілки; чарка.
У народному побуті були поширені скляні чарки, питуни, братини, стопки, шкалики, рюмки, склянки, пивні кухлі, глечики, барильця тощо (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 46).
2. Конусоподібна склянка з оливою чи лоєм, що правила за світильник.
Словник української мови (СУМ-11)