шлик
ШЛИК, а́, ч.
1. Старовинний круглий або конічний головний убір, обшитий чи оздоблений хутром.
Шлик бархатний на свою голову надіває [татарин], На коня сідає, Безпечно за козаком Голотою ганяє (з думи);
На голові [у Потоцького] соболевий шлик з струсевим пером, яке коштовним діамантом прип'яте (М. Старицький);
// рідко. Те саме, що ковпа́к 1.
По вичищених доріжках сновигали болящі у білих шликах, у жовтих балахонах (Панас Мирний).
2. іст. Конусоподібний верх шапки (перев. з тканини), що звисає вниз.
Троє петлюрівських старшин – полковник, сотник і хорунжий – були зодягнені в барвистий .. одяг: на них були червоні шаровари, сині жупани та сиві смушеві шапки з довжелезними шликами (Ю. Смолич);
Його чорний шлик віявся по плечах. – Рубай, брати, білу кість! (Ю. Яновський);
По залитій сонцем містечковій площі промчали на баских конях п'ятеро кіннотників. В синіх чумарках, у сивих смушкових шапках з шликами (із журн.);
* Образно. – Ну й цирк! – гукнули чорні шлики (Ю. Яновський);
Прикро було усвідомити, що не грек, не кадет, не петлюрівські шлики, а якась нікчемна воша вибила його з сідла (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)