шпетити
ШПЕ́ТИТИ, шпе́чу, шпе́тиш, недок., кого, розм.
Лаяти, сварити кого-небудь.
Він, голову піднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олимпських шпетив на всю губу (І. Котляревський);
// Суворо відчитувати, ганити кого-небудь.
Він [завгосп] саме шпетив кухарів за те, що, видно, несмачного борщу з молодою капустою наварили (Ю. Збанацький);
Одного разу її перестрів у висілку старий Шостак- ішла з річки – і, перепинивши, почав шпетити її: – Судитися почала? З ким? Ти подумала? (Г. Коцюба).
Словник української мови (СУМ-20)