шпетити
ШПЕ́ТИТИ, шпе́чу, шпе́тиш, недок., перех., розм. Лаяти, сварити кого-небудь.
Він, голову піднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олимпських шпетив на всю губу (Котл., І, 1952, 104);
// Суворо відчитувати, ганити кого-небудь.
Він [завгосп] саме шпетив кухарів за те, що, видно, несмачного борщу з молодою капустою наварили (Збан., Сеспель, 1961, 116);
Одного разу її перестрів у висілку старий Шостак— ішла з річки — і, перепинивши, почав шпетити її: — Судитися почала? З ким? Ти подумала? (Коцюба, Перед грозою, 1958, 133).
Словник української мови (СУМ-11)