Словник української мови у 20 томах

шпичак

ШПИЧА́К, а́, ч.

1. Загострена паличка; шпичка.

– Вареники! Вареники з сиром, з м'ясом і сливами! – вигукували вони [продавці], спритно настромлюючи десяток вареників на довгий шпичак (З. Тулуб);

– Нащо ці шпичаки? Шашлик смажити? – пожартував він, показуючи їй скалку (С. Голованівський);

// Загострений кінець якого-небудь предмета; вістря.

Залізні поручні в загорожі замерехтіли не гострими шпичаками, як колись їх робили, а рівними високими колосками, одлитими з чавуну (В. Кучер);

– Гей, на бій! – кричить Трясило. – Хто за мною, поспішай! – А з-за лісу зашуміло, й стріпонулася душа, А з-за лісу рвуться коні, чорні коні, чорний жах... Сонце блискає на броні, на залізних шпичаках... (В. Сосюра);

* У порівн. Його очі кололись гострими шпичаками (Ю. Збанацький);

// Гострий уламок дерева.

І йдеш стежкою, а сам думаєш: чи то стежка, чи то так лиш хочеться думати? Невже тут ступала коли людська нога? А певно! От смереки повалені .. Лише шпичаки стирчать (Г. Хоткевич);

– Зі мною ви поводитесь, мов той євангельський персонаж, що бачить шпичак в оці ближнього свого, а в своєму – колоди не помічає (Ю. Шовкопляс).

2. У деяких рослин – колючка, шип.

[Ганя:] Я ніжки збила, аж ступати трудно. Малина дика шпичаками ріже, А ви усе скоріше та скоріше (П. Воронько);

Певно, не всім відомо, що насіння ковили, так звана сім'янка, може спричиняти чималу шкоду. Овечок доводилось прирізувати, коли сотні гострих шпичаків, заплутавшись у вовні, проколювали шкіру, пронизували м'язи, потрапляли до кровоносних судин, у шлунок, серце (з наук.-попул. літ.);

// Довгий вузький листок рослини; паросток.

Невеличка степова річка .. буйно плескалася у своїх невисоких берегах, на яких уже витикались гостроносі шпичаки молодої трави (С. Добровольський);

// Стрілка очерету.

Метка дітвора злодійкувато тягла з пристані Бовдюгового човна, щоб помандрувати в сагу за шпичаками (Григорій Тютюнник);

Бродив [я] з слобідськими дітьми по болотах та рвав шпичаки й рогіз (з наук.-попул. літ.).

3. Тверда колючка на тілі деяких тварин; голка.

– Дивлюсь я на вас, і здаєтеся ви мені складеним з гострих шпичаків та колючок. Ви – мов їжак, що настовбурчив усі свої голки... (Ю. Шовкопляс);

Вирветься який з словом, а від нього так і пирскає.., мов здоровенні шпичаки стирчать з нього на всі боки (П. Колесник).

4. перен., рідко. Те саме, що шпи́лька 3.

– Я докладу всіх зусиль, – запевнив його Каргат, – щоб ви не згадували так часто про мою кабінетність. – Дуже приємно, – не помітивши шпичака, кивнув Русевич (Ю. Шовкопляс).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. шпичак — Вістря, (на шашлик) шпичка; (для стрільби з лука) стріла; (очерету) стрілка; (терновий) колючка; (їжачий) голка; (словесний) шпилька, шпичка.  Словник синонімів Караванського
  2. шпичак — див. вістря; голка; колючка  Словник синонімів Вусика
  3. шпичак — шпича́к іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
  4. шпичак — -а, ч. 1》 Загострена паличка; шпичка. || Загострений кінець якого-небудь предмета; вістря. || Гострий уламок дерева. 2》 У деяких рослин – колючка, шип. || Довгий вузький листок рослини; паросток. || Стрілка очерету.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. шпичак — ВІ́СТРЯ (тонкий загострений або звужений кінець якогось предмета), ШПИЧА́К, ГОСТРЯ́К розм., ШТИХ діал.; ЖА́ЛО (голки, штика тощо). Вийняв голку і продовбав шкіру, Поки вістрям голки не заважив За конець тернини (І.  Словник синонімів української мови
  6. шпичак — ШПИЧА́К, а́, ч. 1. Загострена паличка; шпичка. — Вареники! Вареники з сиром, з м’ясом і сливами! — вигукували вони [продавці], спритно настромлюючи десяток вареників на довгий шпичак (Тулуб, Людолови, II, 1957, 134); — Нащо ці шпичаки? Шашлик смажити?...  Словник української мови в 11 томах
  7. шпичак — Шпичак, -ка м. 1) Ростокъ, появившійся изъ земли. Повитикались червоненькі шпичаки пивонії та півників. Левиц. І. 339.  Словник української мови Грінченка