шпиця
ШПИ́ЦЯ, і, ж.
1. Те саме, що спи́ця.
Котилися вози з гори, поламали шпиці (з коломийки);
Маховик, ніби спросоння, здригнувся, блимнув шпицями під самим носом комісії і, сердито сопучи, завертівся в обіймах широкого паса (П. Панч).
2. діал. Шпиль (у 1, 2 знач.).
Орел здіймався з кам'яних шпиць, благословляючи їх широким розмахом крил (М. Коцюбинський);
Далека Говерла півприкрилася прозрочистим [прозорчастим] серпанком і задумалася. Шпиці пописалися Ребрами, яскраво відсвічуючи на сонці (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)