шпичак
ШПИЧА́К, а́, ч.
1. Загострена паличка; шпичка.
– Вареники! Вареники з сиром, з м'ясом і сливами! – вигукували вони [продавці], спритно настромлюючи десяток вареників на довгий шпичак (З. Тулуб);
– Нащо ці шпичаки? Шашлик смажити? – пожартував він, показуючи їй скалку (С. Голованівський);
// Загострений кінець якого-небудь предмета; вістря.
Залізні поручні в загорожі замерехтіли не гострими шпичаками, як колись їх робили, а рівними високими колосками, одлитими з чавуну (В. Кучер);
– Гей, на бій! – кричить Трясило. – Хто за мною, поспішай! – А з-за лісу зашуміло, й стріпонулася душа, А з-за лісу рвуться коні, чорні коні, чорний жах... Сонце блискає на броні, на залізних шпичаках... (В. Сосюра);
* У порівн. Його очі кололись гострими шпичаками (Ю. Збанацький);
// Гострий уламок дерева.
І йдеш стежкою, а сам думаєш: чи то стежка, чи то так лиш хочеться думати? Невже тут ступала коли людська нога? А певно! От смереки повалені .. Лише шпичаки стирчать (Г. Хоткевич);
– Зі мною ви поводитесь, мов той євангельський персонаж, що бачить шпичак в оці ближнього свого, а в своєму – колоди не помічає (Ю. Шовкопляс).
2. У деяких рослин – колючка, шип.
[Ганя:] Я ніжки збила, аж ступати трудно. Малина дика шпичаками ріже, А ви усе скоріше та скоріше (П. Воронько);
Певно, не всім відомо, що насіння ковили, так звана сім'янка, може спричиняти чималу шкоду. Овечок доводилось прирізувати, коли сотні гострих шпичаків, заплутавшись у вовні, проколювали шкіру, пронизували м'язи, потрапляли до кровоносних судин, у шлунок, серце (з наук.-попул. літ.);
// Довгий вузький листок рослини; паросток.
Невеличка степова річка .. буйно плескалася у своїх невисоких берегах, на яких уже витикались гостроносі шпичаки молодої трави (С. Добровольський);
// Стрілка очерету.
Метка дітвора злодійкувато тягла з пристані Бовдюгового човна, щоб помандрувати в сагу за шпичаками (Григорій Тютюнник);
Бродив [я] з слобідськими дітьми по болотах та рвав шпичаки й рогіз (з наук.-попул. літ.).
3. Тверда колючка на тілі деяких тварин; голка.
– Дивлюсь я на вас, і здаєтеся ви мені складеним з гострих шпичаків та колючок. Ви – мов їжак, що настовбурчив усі свої голки... (Ю. Шовкопляс);
Вирветься який з словом, а від нього так і пирскає.., мов здоровенні шпичаки стирчать з нього на всі боки (П. Колесник).
4. перен., рідко. Те саме, що шпи́лька 3.
– Я докладу всіх зусиль, – запевнив його Каргат, – щоб ви не згадували так часто про мою кабінетність. – Дуже приємно, – не помітивши шпичака, кивнув Русевич (Ю. Шовкопляс).
Значення в інших словниках
- шпичак — Вістря, (на шашлик) шпичка; (для стрільби з лука) стріла; (очерету) стрілка; (терновий) колючка; (їжачий) голка; (словесний) шпилька, шпичка. Словник синонімів Караванського
- шпичак — див. вістря; голка; колючка Словник синонімів Вусика
- шпичак — шпича́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- шпичак — -а, ч. 1》 Загострена паличка; шпичка. || Загострений кінець якого-небудь предмета; вістря. || Гострий уламок дерева. 2》 У деяких рослин – колючка, шип. || Довгий вузький листок рослини; паросток. || Стрілка очерету. Великий тлумачний словник сучасної мови
- шпичак — ВІ́СТРЯ (тонкий загострений або звужений кінець якогось предмета), ШПИЧА́К, ГОСТРЯ́К розм., ШТИХ діал.; ЖА́ЛО (голки, штика тощо). Вийняв голку і продовбав шкіру, Поки вістрям голки не заважив За конець тернини (І. Словник синонімів української мови
- шпичак — ШПИЧА́К, а́, ч. 1. Загострена паличка; шпичка. — Вареники! Вареники з сиром, з м’ясом і сливами! — вигукували вони [продавці], спритно настромлюючи десяток вареників на довгий шпичак (Тулуб, Людолови, II, 1957, 134); — Нащо ці шпичаки? Шашлик смажити?... Словник української мови в 11 томах
- шпичак — Шпичак, -ка м. 1) Ростокъ, появившійся изъ земли. Повитикались червоненькі шпичаки пивонії та півників. Левиц. І. 339. Словник української мови Грінченка