шпичак
ШПИЧА́К, а́, ч.
1. Загострена паличка; шпичка.
— Вареники! Вареники з сиром, з м’ясом і сливами! — вигукували вони [продавці], спритно настромлюючи десяток вареників на довгий шпичак (Тулуб, Людолови, II, 1957, 134);
— Нащо ці шпичаки? Шашлик смажити? — пожартував він, показуючи їй скалку (Голов., Тополя.., 1965, 412);
// Загострений кінець якого-небудь предмета; вістря.
Залізні поручні в загорожі замерехтіли не гострими шпичаками, як колись їх робили, а рівними високими колосками, одлитими з чавуну (Кучер, Трудна любов, 1960, 199);
— Гей, на бій! — кричить Трясило. — Хто за мною, поспішай! — А з-за лісу зашуміло, й стріпонулася душа, А з-за лісу рвуться коні, чорні коні, чорний жах… Сонце блискає на броні, на залізних шпичаках… (Сос., І, 1957, 385);
*У порівн. Його очі кололись гострими шпичаками (Збан., Курил. о-ви, 1963, 86);
// Гострий уламок дерева.
І йдеш стежкою, а сам думаєш: чи то стежка, чи то так лиш хочеться думати? Невже тут ступала коли людська нога? А певно! От смереки повалені.. Лише шпичаки стирчать (Хотк., II, 1966, 317);
— Зі мною ви поводитесь, мов той євангельський персонаж, що бачить шпичак в оці ближнього свого, а в своєму — колоди не помічає (Шовк., Інженери, 1956, 299).
2. У деяких рослин — колючка, шип.
[Ганя:] Я ніжки збила, аж ступати трудно. Малина дика шпичаками ріже, А ви усе скоріше та скоріше (Воронько, Казка.., 1957, 49);
Певно, не всім відомо, що насіння ковили, так звана сім’янка, може спричиняти чималу шкоду. Овечок доводилось прирізувати, коли сотні гострих шпичаків, заплутавшись у вовні, проколювали шкіру, пронизували м’язи, потрапляли до кровоносних судин, у шлунок, серце (Знання.., 6, 1965, 16);
// Довгий вузький листок рослини; паросток.
Невеличка степова річка.. буйно плескалася у своїх невисоких берегах, на яких уже витикались гостроносі шпичаки молодої трави (Добр., Очак. розмир, 1965, 275);
// Стрілка очерету.
Метка дітвора злодійкувато тягла з пристані Бовдюгового човна, щоб помандрувати в сагу за шпичаками (Тют., Вир, 1964, 124);
Бродив [я] з слобідськими дітьми по болотах та рвав шпичаки й рогіз (Збірник про Кроп., 1955, 21).
3. Тверда колючка на тілі деяких тварин; голка.
— Дивлюсь я на вас, і здаєтеся ви мені складеним з гострих шпичаків та колючок. Ви — мов їжак, що настовбурчив усі свої голки… (Шовк., Інженери, 1956, 203);
Вирветься який з словом, а від нього так і пирскає.., мов здоровенні шпичаки стирчать з нього на всі боки (Кол., Терен.., 1959, 221).
4. перен., рідко. Те саме, що шпи́лька 3.
— Я докладу всіх зусиль,— запевнив його Каргат,— щоб ви не згадували так часто про мою кабінетність.— Дуже приємно,— не помітивши шпичака, кивнув Русевич (Шовк., Інженери, 1956, 137).
∆ Як (мов) на шпичака́х сиді́ти (стоя́ти і т. ін.) — те саме, що Як (мов) на шпилька́х сиді́ти (стоя́ти і т. ін.) ( див. шпи́лька).
Один грає лукавими, очима і сидить, мов на шпичаках, — так хочеться йому зареготати, другий дивиться строго (Кол., Терен.., 1959, 205).
Значення в інших словниках
- шпичак — Вістря, (на шашлик) шпичка; (для стрільби з лука) стріла; (очерету) стрілка; (терновий) колючка; (їжачий) голка; (словесний) шпилька, шпичка. Словник синонімів Караванського
- шпичак — див. вістря; голка; колючка Словник синонімів Вусика
- шпичак — ШПИЧА́К, а́, ч. 1. Загострена паличка; шпичка. – Вареники! Вареники з сиром, з м'ясом і сливами! – вигукували вони [продавці], спритно настромлюючи десяток вареників на довгий шпичак (З. Тулуб); – Нащо ці шпичаки? Шашлик смажити?... Словник української мови у 20 томах
- шпичак — шпича́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- шпичак — -а, ч. 1》 Загострена паличка; шпичка. || Загострений кінець якого-небудь предмета; вістря. || Гострий уламок дерева. 2》 У деяких рослин – колючка, шип. || Довгий вузький листок рослини; паросток. || Стрілка очерету. Великий тлумачний словник сучасної мови
- шпичак — ВІ́СТРЯ (тонкий загострений або звужений кінець якогось предмета), ШПИЧА́К, ГОСТРЯ́К розм., ШТИХ діал.; ЖА́ЛО (голки, штика тощо). Вийняв голку і продовбав шкіру, Поки вістрям голки не заважив За конець тернини (І. Словник синонімів української мови
- шпичак — Шпичак, -ка м. 1) Ростокъ, появившійся изъ земли. Повитикались червоненькі шпичаки пивонії та півників. Левиц. І. 339. Словник української мови Грінченка