штемпель
ШТЕ́МПЕЛЬ, я, ч.
1. Прилад, інструмент з опуклим зображенням якого-небудь малюнка або напису, що служить для одержання відбитка, для накладання печатки, клейма.
А коли начальник помер, посів [Степа] його місце і вже сам став господарем невеличкого комутатора, старенької морзянки на батареях та великих і малих штемпелів (В. Кучер);
// Відбиток, одержаний за допомогою такого приладу.
Свідоцтва дивляться на панотця двокореневими штемпелями й підсміхаються (Л. Мартович);
Федоська витягла з столу невеличкого ящичка, пошаруділа якимись там паперами і ткнула чоловікові потертий, з багатьма штемпелями конверт (М. Олійник).
2. діал., заст. Гербова марка.
Словник української мови (СУМ-20)