штурхан
ШТУРХА́Н, а́, ч., розм.
Те саме, що штовха́н.
Мати привезла Роббі на грузовику з тюремного шпиталю. В дорозі вона тримала його голову на колінах, оберігаючи від штурханів на вибоях давно не ремонтованої автостради (Л. Первомайський);
Маруся висмикнула з-під руки в Дикуна пужално й почала ним штурхати козака в спину, зганяючи його з санок. Той жартома ойкав, ухиляючись од дівочих штурханів (С. Добровольський);
– Старий чорт! – сяяв сер Грегор, вибиваючи дружніми штурханами дорожній порох з пальта сера Овена (Ю. Смолич);
Криком, штурханами, пострілами людей женуть [фашисти] уперед, униз, похилим косогором (В. Козаченко);
* Образно. Бачурі не вдалося зломити впертість старого гідротехніка. Видно, що цю людину хтось довго кривдив, завдав їй чимало штурханів (М. Чабанівський).
Словник української мови (СУМ-20)