шумний
ШУ́МНИЙ¹, а, е.
1. Який видає, утворює шум (див. шум¹ 1).
Цього ранку, коли Ант вирушив на лови, в лісі було тихо, .. тільки десь сумно жалілись горлиці, каркав ворон, та ще в ярах, які перерізували ліс, дзвеніли шумні потоки (С. Скляренко);
Так і прокинувся ранком щасливим. Може, любов моя ходить із ним: Вітром гульливим, гоголем сивим, озером синім, лугом шумним? (А. Малишко);
Вийдемо надвечір з Марією в поле, станемо на стежині посеред шумної пшениці (І. Муратов);
Коло стола сиділи ми, широкий і шумний гурток, розмова йшла веселая (І. Франко);
Що хуртовина, – чи їм, фронтовикам, до негоди звикати! Весело розмовляючи, шумним натовпом пройшли через вокзал і рушили до міста (А. Головко).
2. Який відбувається із шумом (див. шум¹ 1), супроводжується шумом.
Він сів поряд, надто спокійний для такого шумного вечора (О. Іваненко);
// Сповнений шуму, пожвавлення, руху, суєти.
З пекла шумних столиць утечу я гай-гай, Затаївши журбу неслухняну, Придивлюся до ран, що шматують наш край, До старчачої хати загляну (П. Грабовський);
Довге життя серед природи, звичка до самотності, до споглядання, без сумніву, впливають на людину, надаючи їй рис, які не властиві жителю шумного міста з його динамічним напруженим пульсом життя (О. Довженко);
Міські проспекти і майдани багатолюдні і шумні: ідуть невпинно громадяни – веселі, зайняті, сумні (М. Упеник);
// перен. Неспокійний, бурхливий, сповнений подій, тривог і т. ін.
Хоч мав [Темницький], напевно, не більше тридцяти літ, то проте здавалося, що у нього не було ніколи тої “шумної” молодості, що він ніколи не віддавався ніяким ілюзіям (І. Франко);
Не вспів я придивитись до живого й шумного шахтарського життя навкруги себе, як мене разом із двома другими вчителями заарештовано й посаджено в Бахмутську тюрму (С. Васильченко);
Рідні книги в синьому сап'яні. Тихий згад шумних ліцейських літ, Воркітливий, сивий голос няні, – Та невже це тільки тінь і слід? (М. Рильський).
3. перен., розм. Який викликає шум (див. шум¹ 2), привертає широку увагу.
Ті слова, сказати по правді, зовсім не заімпонували, і під шумними фразами ми відчули цілковиту пустоту серця та брак усяких переконань (І. Франко);
Шумний успіх.
4. лінгв. Який утворюється за допомогою шуму (див. шум¹ 3).
ШУ́МНИЙ², а, е.
Який піниться, вкритий шумом (див. шум² 1); пінявий.
Запиваючи печеню шумним пивом і медом, магнати потроху розговорилися (З. Тулуб);
Носять Мартині вчениці – Учениці й помічниці – Відра з шумним молоком (І. Вирган).
Словник української мови (СУМ-20)