шумно
ШУ́МНО.
Присл. до шу́мний¹.
Шумно гнала бистра хвиля, Клекотів Черемош під скалою (І. Франко);
Лише берези шумно та ласкаво Шуміли над безладним полем бою (М. Рильський);
Вона все робила шумно – бахкала дверима, гупала каблуками (О. Копиленко);
Шумно в кімнату зухвалі зайшли женихи й посідали (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
Матюха галантно розкланювався з дамами .. Шумно тиснув руки чоловікам (А. Головко);
Вона ридала, немов дитя, – гірко і шумно (Яків Баш);
// у знач. пред.
Тут так шумно, так весело, що не хочеться знати щось о часі (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)