шумно

ШУ́МНО.

Присл. до шу́мний¹.

Шумно гнала бистра хвиля, Клекотів Черемош під скалою (І. Франко);

Лише берези шумно та ласкаво Шуміли над безладним полем бою (М. Рильський);

Вона все робила шумно – бахкала дверима, гупала каблуками (О. Копиленко);

Шумно в кімнату зухвалі зайшли женихи й посідали (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Матюха галантно розкланювався з дамами .. Шумно тиснув руки чоловікам (А. Головко);

Вона ридала, немов дитя, – гірко і шумно (Яків Баш);

// у знач. пред.

Тут так шумно, так весело, що не хочеться знати щось о часі (Г. Хоткевич).