шумний

ШУ́МНИЙ¹, а, е.

1. Який видає, утворює шум (див. шум¹ 1).

Цього ранку, коли Ант вирушив на лови, в лісі було тихо, .. тільки десь сумно жалілись горлиці, каркав ворон, та ще в ярах, які перерізували ліс, дзвеніли шумні потоки (С. Скляренко);

Так і прокинувся ранком щасливим. Може, любов моя ходить із ним: Вітром гульливим, гоголем сивим, озером синім, лугом шумним? (А. Малишко);

Вийдемо надвечір з Марією в поле, станемо на стежині посеред шумної пшениці (І. Муратов);

Коло стола сиділи ми, широкий і шумний гурток, розмова йшла веселая (І. Франко);

Що хуртовина, – чи їм, фронтовикам, до негоди звикати! Весело розмовляючи, шумним натовпом пройшли через вокзал і рушили до міста (А. Головко).

2. Який відбувається із шумом (див. шум¹ 1), супроводжується шумом.

Він сів поряд, надто спокійний для такого шумного вечора (О. Іваненко);

// Сповнений шуму, пожвавлення, руху, суєти.

З пекла шумних столиць утечу я гай-гай, Затаївши журбу неслухняну, Придивлюся до ран, що шматують наш край, До старчачої хати загляну (П. Грабовський);

Довге життя серед природи, звичка до самотності, до споглядання, без сумніву, впливають на людину, надаючи їй рис, які не властиві жителю шумного міста з його динамічним напруженим пульсом життя (О. Довженко);

Міські проспекти і майдани багатолюдні і шумні: ідуть невпинно громадяни – веселі, зайняті, сумні (М. Упеник);

// перен. Неспокійний, бурхливий, сповнений подій, тривог і т. ін.

Хоч мав [Темницький], напевно, не більше тридцяти літ, то проте здавалося, що у нього не було ніколи тої “шумної” молодості, що він ніколи не віддавався ніяким ілюзіям (І. Франко);

Не вспів я придивитись до живого й шумного шахтарського життя навкруги себе, як мене разом із двома другими вчителями заарештовано й посаджено в Бахмутську тюрму (С. Васильченко);

Рідні книги в синьому сап'яні. Тихий згад шумних ліцейських літ, Воркітливий, сивий голос няні, – Та невже це тільки тінь і слід? (М. Рильський).

3. перен., розм. Який викликає шум (див. шум¹ 2), привертає широку увагу.

Ті слова, сказати по правді, зовсім не заімпонували, і під шумними фразами ми відчули цілковиту пустоту серця та брак усяких переконань (І. Франко);

Шумний успіх.

4. лінгв. Який утворюється за допомогою шуму (див. шум¹ 3).

ШУ́МНИЙ², а, е.

Який піниться, вкритий шумом (див. шум² 1); пінявий.

Запиваючи печеню шумним пивом і медом, магнати потроху розговорилися (З. Тулуб);

Носять Мартині вчениці – Учениці й помічниці – Відра з шумним молоком (І. Вирган).