шумний

БУРХЛИ́ВИЙ (про час, життя і т. ін. — сповнений різноманітних і неспокійних подій, переживань і т. ін.), БУ́РНИЙ рідше, БУРЛИ́ВИЙ рідше, ШУ́МНИЙ, БУРЕ́МНИЙ, БУ́РЯНИЙ, КИПУ́ЧИЙ, ПОЛУМ'Я́НИЙ поет. (ужив. при піднесено-позитивній характеристиці явища). Захотілось бурхливого життя. Мене вже давно тягло повчителювати в робітничих центрах (С. Васильченко); (Ярослав:) І мушу знов трудити хвору ногу І брати меч, як в они бурні дні (І. Кочерга); Бурливий 1848 рік багато людей, особливо горячих (гарячих) уже з природи, кинув у таку ненастанну горячку (гарячку) (І. Франко); Не вспів я придивитись до живого й шумного шахтарського життя навкруги себе, як мене разом із двома другими вчителями заарештовано й посаджено в Бахмутську тюрму (С. Васильченко); І урочистий голос чистий Мене в буремні дні несе (М. Нагнибіда); Розгорталися буряні події (О. Донченко); Мені приносить слово запальне Наснажене кипуче сьогодення (Д. Луценко); Пролинуло й третє полум'яне літо. Україна палала від Дону до Дніпра (О. Довженко). — Пор. 1. неспокі́йний.

ПІ́НЯВИЙ (який піниться; вкритий піною), ПІ́НИ́СТИЙ, ПІ́НЯСТИЙ, ПІНЛИ́ВИЙ, ПІ́ННИЙ, ШУМЛИ́ВИЙ рідше, ШУ́МНИЙ рідше; ШИПУ́ЧИЙ, ІСКРИ́СТИЙ, ІГРИ́СТИЙ, ГРАЙЛИ́ВИЙ (про напої). Ми довго дивимося на піняву, прекрасну в своєму нестримному русі воду Алма-Атинки (Т. Масенко); Шхуна то злітала вгору, то лягала на борт, то заривалася носом у пінисту безодню (З. Тулуб); Плив (кит) так швидко, що лише пінястий слід залишався за ним (М. Трублаїні); Танцюють по воді пінливі баранці (І. Цюпа); О друзі, принесіть мені вологу пінну (переклад В. Мисика); Заструмувало пиво з бочки, збиваючи високу, шумливу піну в підставленому кухлі (Є. Гуцало); Із барил вино цідили, Молоде, шумне вино (Л. Первомайський); Тут є натуральна залізна шипуча вода, досить добра на смак (Леся Українка); Шампанське у Валентинових руках стрельнуло.. Валет розливав іскристий напій (П. Дорошко); Зараз ця рука звично й розважливо розливала по склянках ігристе кримське вино (О. Гончар); Грайливе вино іскрилося в келихах (В. Кучер).

I. ШУ́МНИЙ (який видає, утворює шум, відбувається з шумом; сповнений шуму), ШУМЛИ́ВИЙ, ШУМКИ́Й, ГОМІНКИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ. Чи вздрію ще, коли струмки — тугі, напористі, шумні — з гори прорвуться на долину? (В. Стус); Бажання втекти від міст, шумливих вулиць розчинилося в сільському спокої (Р. Іваничук); На ходу бійці впадали в забуття, і ввесь цей чорний, шумкий од зливи ліс здавався теж вихопленим із сну (М. Стельмах); Тепер на його садибі гомінка — пробує голоси — шпачина колонія (В. Дрозд); Вони вже не слухали й веселим, гомінливим гуртком зникли (С. Черкасенко).