щастити
ЩАСТИ́ТИ, ти́ть, недок., кому.
1. безос. Ітися на щастя, на успіх кому-небудь; удаватися, везти.
Килина на поле чухрає колосків збирати. Їй на те щастило: не проходило того дня, щоб вона з півклунка пшеничних колосків додому не приносила (Панас Мирний);
На літературному полі мені щастило (М. Коцюбинський);
– Щастить тобі, як утопленику, – засміявся він. – Орися кличе (Григорій Тютюнник);
Данило озирнувся. Ольги не видко. Мабуть, пішла кудись. Не щастить йому... (О. Копиленко);
// з інфін. Удаватися що-небудь зробити.
Угодовці приходили до народу з облудними словами співчуття, захисту народних інтересів – і їм часто щастило збити народ з пантелику (Ю. Смолич);
Одного разу син бачив його у полі, коли жита колосилися. Не кожному щастило бачити старого таким: він ішов борозною, приглядаючись до колосків, гладив їх, мов легінь кучері нареченої (М. Томчаній).
2. заст., розм. Робити щасливим когось, давати кому-небудь щастя.
Як згадали, так зробили, Щастила їм доля, І розбили вражу силу, Як пух серед поля (І. Франко);
Стали виходити місяць та зірка на небо ночами, стали щастити закоханим (С. Васильченко).
◇ (1) Щасти́ [тобі́ (вам, їм і т. ін.)] [до́ле (Бо́же)] <�Хай (неха́й) тобі́ (вам, їм і т. ін.) щасти́ть> – побажання щастя, успіху кому-небудь у житті, праці (перев. при прощанні).
– Щасти тобі, сину, на твоїй путі! (А. Головко);
Щасти вам, товаришу командир (О. Гончар);
[Гусак:] Візьміть на увагу, Макаре Митрофановичу. Хвилина дуже відповідальна. Ну, щасти вам доле (І. Микитенко);
– Бувайте здорові! – Щасти Боже! (Марко Вовчок);
– Щасти тобі Боже, Жайсак. Бажаю тобі, щоб Кульжан дійсно стала твоєю дружиною, – сказав Шевченко і міцно обняв юнака (З. Тулуб);
– Щасти вам Боже на все добре, на ввесь ваш вік, на ввесь рід, на ваших дітей, на ваших унуків і правнуків (І. Нечуй-Левицький);
Прийми цей голос з України, Братня Польще! Хай тобі щастить Будувати, сіяти, творить (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)